Арабській музиці також притаманні вокальна виразність і складні ритмічні візерунки. Наприклад, мава́ль (mawwāl) — традиційний і дуже популярний жанр сольного співу з повільним темпом та вільним плином; йому властиві тривалі протяжні голосні та емоційно‑тужлива манера. Зазвичай його виконують на початку пісні.

Замість мава́лю, або в поєднанні з ним, може звучати такасі́м (taqsīm) — інструментальне соло. Під час виконання музикант спирається на знання арабської системи ладів — макама́т (maqāmāt) — і імпровізує крізь різні мелодичні та емоційні можливості обраного мака́му. Такасім — дуже поширений елемент класичної арабської музики і вважається високим мистецтвом.

Мава́ль також є складовою іншого, дуже популярного зараз стилю – шаабі (shaʿbī — «локально популярний»). Він зародився, імовірно, на межі ХІХ–ХХ ст. (у піснях Саєда Дарвіша/Sayed Darwish), коли ідея незалежності Єгипту від Британської імперії була романтичною мрією, забарвленою нестерпною тугою. У 1970–80‑х «баладний» зміст пісень було витіснено соціально актуальним темам — нерівності, бідності, політичній напрузі. І нині це один із найпопулярніших музичних і танцювальних стилів Єгипту.

В компанію до шаабі останнім часом стрімко увірвався махрагана́т (mahraganāt — «фестивалі») – зовсім новий стиль, його масштаб важко виміряти через цензуру в офіційних медіа, та він однозначно привернув увагу. Це музика молоді: яскрава, жвава, клубно‑танцювальна; сформувалася під впливом західних репу, хіп‑хопу та електронної музики.  В текстах пісень можна почути не тільки вище згадані теми шаабі, а й більш сміливі описи стосунків, проблеми залежностей і нерідко — ненормативну лексику.

Паралельно з шаабі, у часи великої міграції селян до міст сформувався ще один популрний стиль – баладі (baladī — «рідна земля/батьківщина»). Його звучання значною мірою пов’язане з появою в оркестрах акордеона і ностальгією за простим сільським життям. Класичне baladi progression часто починається з таксіму акордеона; далі підключається табла (перехід до основної, ритмічної частини). Для баладі характерний ритм масму́ді (його інколи також називають «баладі»). Далі можуть лунати спів і фрагмент гри на таблі під ритм фалля́хі («селянський») — данина корінню стилю — та характерний фінал. Від повільного вступу до завершення відчутне поступове прискорення і ніби «діалог» між акордеоном і таблою.

Сучасна арабська музика йде в ногу зі світом: багато чого запозичує у західної (електрогітари, ударні) та має потужну поп‑сцену. Порівняно з класикою її звучання помітно простіше: тут ви навряд почуєте щось окрім ритму максу́м чи великого різномаїття інструментів. Але там, де сталися спрощення, прочинилися й двері для нових слухачів, які з часом відкривають глибший світ арабської музики. Серед відомих поп‑виконавців: Amr Diab, Nancy Ajram, Haifa Wehbe, Wael Kfoury, Myriam Fares, Carole Samaha, Julia Boutros, Moustafa Hagag, Ziad Bourji та багато інших.

Нині нікого не дивує почути в арабській музиці європейські скрипку, акордеон, саксофон, ба навіть фортепіано чи синтезатор. Та базу становлять інструменти, що сформувалися ще тоді, коли араби вели кочовий спосіб життя— легкі й портативні:

Це далеко не всі інструменти та стилі арабського світу. Хоча Єгипет вважається культурною та музичною «колискою» арабського світу, за його межами — не менш цікаві та різноманітні традиції.

    Арабська музика — не «інша» заради інакшості, вона не протистоїть світові, а розмовляє з ним власною мовою.  І з кожною новою розмовою вона відкривається глибше: від простих пісень до складних тарабів і переживань, заради яких ця музика живе.

Референси: