У більшості з нас, коли ми тільки починали займатися танцями, були свої уявлення про «східну» культуру, переважно з кіно, кліпів чи коротких туристичних подорожей до арабських країн. Ми мріяли приміряти на собі образ принцеси або звабливої танцівниці, відчути контакт із власною жіночою природою, зануритися в «магічну» атмосферу. Цей запит не лишається без відповіді. Саме ці образи ми шукаємо в собі, ті його грані, що резонують із нашим внутрішнім відчуттям естетики та жіночності. Початок цього шляху в нас всіх однаковий – із занять у танцювальному класі.

Зала має свій ритм: музика прокладає місток з омріяними образами, рухи знаходять новий відгук в тілі, а живе спілкування - відчуття приналежності, коли розмови після класу стають частиною досвіду не меншою мірою, ніж саме тренування. Усе це відбувається природно й не потребує зусиль «через силу». Помітні якісні зміни зазвичай з’являються вже за півтора–два місяці регулярних занять: більш відкриті плечі та координовані плавні жести, логіка музики стає зрозумілішою; навіть у повсякденних образах — у зачісці чи одязі — проступає нова естетика. І це вже цілком достатній мотив, аби наважитися на перше заняття.

Перші успіхи наповнюють впевненістю та закладають нові сподівання. Здається, що за кілька тижнів усе складеться «як у відео».  Та ритм навчання не схожий на швидкий монтаж із кліпу. Техніка любить час: вона відповідає за безпечний рух, чисті лінії, виразні акценти — те, що робить танець елегантним навіть без складних «фішок».

Коли здається, що шлях тягнеться надто довго, працює простий принцип: насолода — не після, а під час. Коли тренування стають частиною життя, як кава зранку, маленькі зрушення виявляються найнадійнішими: рухи стають читабельними, паузи — змістовними, переміщення простором — усвідомленими. Невеликі перемоги підсилюють віру в себе: їх не видно з дня на день, зате добре помітно з місяця в місяць.

Життя з танцем виявляється спокійнішим, ніж здавалось у перший день, і приємнішим, ніж планувалося. У тижневому розкладі з’являються «острівці» особистого простору, оновлюється плейлист, у побутових рухах — легкість.

На цьому етапі ви можете відкрити для себе нові двері, що ведуть до сходинок на сцену. Життя з виступами додає інших барв: дисципліну й азарт, міста на карті з’єднуються дорогами виступів, з’являється відчуття команди. Графік насичується примірками, світлом, гримом, репетиційними залами; характер набуває гнучкості — з’являється витривалість, здатність тримати увагу залу і повертатися в темп після будь-якої «позаштатної» ситуації. Це не «краще» чи «гірше» — просто інший масштаб відповідальності й радості, більше знань, уваги до музики й сценічної подачі.